Він жив людьми, селом ….
Кожна людина з дня народження пише книгу свого життя, творить свою долю, щодня перегортаючи її сторінки. Яскравим, проте коротким було життя Станіслава Володимировича Кириченка – компетентного, досвідченого і вимогливого керівника, мудрого і розсудливого очільника Нововирківської сільської ради, знаного на Білопільщині. На 66-му році життя,після тяжкої хвороби, він відійшов у вічність.
Він завжди думав про людей і наполегливо працював на майбутнє.
Народжений 19 листопада 1959 року у мальовничому селі Старі Вирки, Станіслав Володимирович, майже усе своє життя присвятив служінню громаді та рідній землі. З 2002 року впродовж чотирьох скликань він обіймав посаду Нововирківського сільського голови.
За свою сумлінну працю чоловік неодноразово був відзначений почесними грамотами, подяками та нагородами обласного й районного рівнів. Та найвищою нагородою для нього була щира повага й довіра людей, з якими він жив і для яких працював.
Юрій Зарко,Білопільський міський голова:
« Він представляв людей сільської місцевості, господарів. Він знав, що люди в селі хочуть. Знав, що хоче село. Що хоче земля. Знав, що потрібно сьогоднішньому сільському господарству, фермеру. Він озвучував ці побажан-ня, потреби, проблеми з тим, щоб вирішити їх для загальної користі.»
Наталія Циганок,депутат Білопільської міської ради:
«Станіслав Володимирович весь час свого земного життя жертовно трудився, спішив робити добро, поки є час. Досвідчених і професійних людей, як він, катастрофічно бракує.. Колеги та односельці пам’ятають його як дбайливого керівника, справжнього господаря, людину з великим серцем Він був особливим…»
Володимир Відуєв,заступник Білопільського голови :
«Скромність, порядність, виваженість, доброчесність були його визначальними рисами. Дуже складно сьогодні знайти людей, про яких можна було б сказати щось подібне. Залишений ним слід на землі – яскравий приклад для всіх»
Минає дев 'ять днів, як світла душа Станіслава Кириченка оселилася у місці вічного спочинку. Але людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Станіслав Володимирович не нажився на цій землі, яку так любив, не натішився онуками, не набувся з родиною, друзями, колегами…
Світла пам’ять назавжди залишиться в серцях його рідних, друзів, колег та всіх, хто мав честь знати цю добру, щиру й гідну людину.
