І ще - про навчання... продовження
Інтенсив в балансі теорія - практика змусив поринути у роздуми. Як мало ми знаємо про потреби інших людей і тільки "вдягнувши" на себе їх роль можемо зрозуміти що з ними і як відбувається.
Це тільки незначна частина відчуття реальності іншого. У нас є колосальна відмінність - ми, в момент, коли вже не сила, можемо "зняти" цю роль і повернутися до звичайного нам життя, коли ми все бачимо, а вони - ні.
Тростина, окуляри, звукові м'ячі і не тільки, пристосоване і не дуже кухонне обладнання, спецзастосунки в гаджетах для повної самостійності! Навіть є пристрій для відчуття кольорів, а ще - супер-вміння підбирати гардероб та запам’ятовувати свій одяг, звертаючи на деталі, про які ми зовсім не уявляємо. Вони так живуть: мріють, готують їсти, приймають гостей, орієнтуються в будинку та на вулиці, танцюють, вчать інших, як вберегти себе в побуті і не тільки. Що потрібно від нас? Ну зовсім мало, але багато! Розуміння, повага, вміння не ставитися зверхньо, але й не жаліти, питати дозволу при бажанні допомогти. А ще - більш рівне дорожнє покриття, спецпозначки для кращого орієнтування з поправкою та урахуванням їхніх потреб. Лояльність всіх учасників та толерантність до кожного, в незалежній від статусу та швидкості у русі!
Можливо все. І не тому, що відкриваються супер можливості чи компенсаторні над здібності, а тому, що є бажання. Бажання рухатися вперед, розвитку можливостей. Не треба сплесків руками: Вона/він сам дійшов без допомоги, став гросмейстером з шахів, або переможцем у змаганнях! Це - норма. Тільки потребує десь більше зусиль.
Велика вдячність всім організаторам навчання та тим, хто був безпосередньо причетним!
