35 років відновлення Незалежності України: шлях, який триває
24 серпня 2026 року Україна відзначає 35-ту річницю відновлення незалежності. Це не просто дата в календарі. Це день, коли ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, значення власної держави та відповідальність за її майбутнє.
Українська незалежність має значно глибше історичне коріння, ніж 24 серпня 1991 року. Її відновлення стало результатом багатовікової боротьби українського народу за право бути господарем на своїй землі, зберігати власну мову, культуру, традиції та самостійно визначати власне майбутнє.
Незалежність, яку Україна відновила
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України. У документі було наголошено, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні.
Саме тому правильніше говорити не лише про проголошення, а про відновлення української незалежності.
Одним із найважливіших етапів цього шляху стало 22 січня 1918 року, коли Українська Центральна Рада IV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною державою.
Це було рішення, ухвалене в надзвичайно складних умовах. Україна опинилася перед загрозою більшовицької агресії, а молода держава змушена була одночасно виборювати своє право на існування та формувати власні державні інституції.
Українська Народна Республіка мала основні ознаки державності: територію, органи влади, військо, грошову систему, державні символи, дипломатичні відносини з іншими країнами. Українці вже тоді довели, що прагнення до незалежності — не випадковий політичний рух, а глибока національна потреба.
Соборність і державність
У 1918 році українці на західних землях також створили власну державу. Після Листопадового чину у Львові постала Західноукраїнська Народна Республіка.
А 22 січня 1919 року відбулася подія, яка стала одним із найвизначніших символів української державності — проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР.
Україна заявила про своє прагнення бути єдиною, соборною та незалежною державою.
Ця традиція державотворення продовжилася і в наступні десятиліття.
Карпатська Україна: ще одна боротьба за свободу
15 березня 1939 року Сойм Карпатської України проголосив незалежність. Новостворена держава визначила власні державні символи, форму правління та обрала президентом Августина Волошина.
Незалежність Карпатської України тривала недовго. На її територію напала угорська армія, а захисники Карпатської Січі вступили в нерівний бій із окупантами.
Попри військову поразку, ця боротьба стала ще одним свідченням того, що українці не відмовлялися від права на власну державу навіть тоді, коли обставини здавалися безнадійними.
Від ідеї — до боротьби
Під час Другої світової війни боротьба за українську державність продовжилася.
30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. Попри репресії нацистської влади, український визвольний рух продовжив боротьбу.
У наступні роки тисячі українців боролися за незалежність, часто одночасно протистоячи різним тоталітарним режимам.
Говорячи про цей складний період української історії, важливо пам'ятати не лише про збройну боротьбу, а й про людей, які відстоювали українську державність словом, культурою та громадянською позицією.
Як зазначав Віктор Ющенко:
«Без правдивої історії ніколи не досягти суверенітету».
Саме усвідомлення власної історії, мови та культури стало важливою складовою боротьби за незалежність.
Незалежність словом і мирним спротивом
У 1960–1980-х роках боротьба за українську самобутність значною мірою перейшла у мирну площину.
Шістдесятники, дисиденти, правозахисники та учасники Української Гельсінської групи відстоювали свободу слова, права людини, українську мову й культуру.
Їхня боротьба доводила: державність починається не лише з політичних рішень. Вона починається з усвідомлення людиною власної гідності, історії та відповідальності за майбутнє.
1991 рік — Україна сказала своє слово
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років Радянський Союз переживав глибоку політичну та економічну кризу.
16 липня 1990 року Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.
Після спроби державного перевороту в Москві у серпні 1991 року питання незалежності стало невідкладним.
19 серпня розпочався путч ДКНС у Москві. Українські політики розуміли: настав момент, коли потрібно остаточно визначитися з майбутнім держави.
Олександр Зінченко, переказуючи спогади опозиційного депутата Івана Зайця про ті події, наводить його слова:
«І це той момент, коли ми мусимо проголосувати за незалежність України! Тому я їду у Київ, щоб Україна стала незалежною державою».
І саме так сталося.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України.
Але остаточне слово сказала не лише Верховна Рада — його сказав український народ.
1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,32 % громадян підтвердили Акт проголошення незалежності України.
Незалежність підтримали жителі всіх регіонів України.
Історик Сергій Плохій, аналізуючи події 1991 року, наголошував на принциповій відмінності українського та російського бачення майбутнього пострадянського простору. За його словами, сформувалися дві моделі: незалежність України та модель обмеженого суверенітету під контролем Росії.
Це протистояння поглядів багато в чому пояснює і подальший розвиток українсько-російських відносин.
Попередження, яке не втратило актуальності
Ще задовго до російської агресії українські державники та політики попереджали про небезпеку імперських амбіцій Росії.
В'ячеслав Чорновіл наголошував:
«Треба припинити балаканину про “стратегічне партнерство” і “великого сусіда” і готувати народ до можливого загострення стосунків з державою, яка прямо заявила про свої агресивні наміри».
Ці слова, сказані в часи становлення незалежної України, сьогодні звучать особливо пророчо.
Для Чорновола незалежність України була нерозривно пов'язана з її європейським вибором. У 1996 році він зазначав:
«Прагнення України до незалежності завжди було прагненням до Європи, до цивілізованого світу».
Незалежність має ціну
Після 1991 року Україна отримала можливість самостійно будувати свою державу, розвивати економіку, культуру, освіту, міжнародні відносини та демократичні інституції.
Проте незалежність не стала подарованою раз і назавжди.
Росія не відмовилася від прагнення зберігати політичний, економічний та культурний вплив на Україну. Протягом десятиліть використовувалися різні інструменти тиску — від економічних та енергетичних важелів до політичного втручання та військової агресії.
У 2014 році Росія окупувала Крим і розпочала агресію на сході України. У лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення.
Сьогодні Україна продовжує боротьбу за свою свободу, незалежність і територіальну цілісність.
Війна за Незалежність
Для українців сьогодні незалежність — це не абстрактне поняття.
Це право говорити українською мовою, виховувати дітей у власній культурі, пам'ятати свою історію, обирати власну владу, самостійно визначати зовнішньополітичний курс і жити у своїй державі.
Саме тому сучасну боротьбу України можна назвати Війною за Незалежність.
Українські захисники щодня боронять не лише територію. Вони захищають право України існувати як вільна та суверенна держава.
Особливого значення це набуває для громад, які живуть поблизу державного кордону і щодня відчувають на собі наслідки війни.
Ми чуємо вибухи, переживаємо обстріли, живемо в умовах постійної небезпеки. Та попри це продовжуємо працювати, підтримувати наших захисників, допомагати одне одному, дбати про дітей і тримати громаду.
Незалежність — це відповідальність
35 років сучасної української незалежності — це не лише історія державних рішень. Це історія людей.
Тих, хто боровся зі зброєю в руках і без неї. Тих, хто захищав українське слово. Тих, хто зберігав традиції. Тих, хто виховував дітей у любові до України. Тих, хто сьогодні захищає нашу землю, рятує людей, лікує поранених, працює на підприємствах, підтримує економіку, забезпечує функціонування громад і допомагає тим, хто цього потребує.
Віктор Ющенко свого часу сформулював важливу думку:
«Суверенітет починається з мови».
Але суверенітет починається також із відповідальності — кожного за свою державу, свою громаду, свою родину і своє майбутнє.
Україна, яка вистояла
За 35 років Україна пройшла складний шлях. Ми пережили політичні кризи, економічні труднощі, революції, окупацію та війну.
Але найважливіше — Україна вистояла і продовжує боротьбу.
Наш шлях до незалежності не розпочався у 1991 році й не завершиться у 2026-му. Це безперервна історія поколінь, які у різні часи робили свій внесок у збереження української державності.
Від Української Центральної Ради та героїв визвольних змагань — до дисидентів, учасників Революції Гідності, українських військових, волонтерів, медиків, рятувальників, учителів, працівників критичної інфраструктури та кожного, хто сьогодні тримає Україну.
35 років Незалежності — це 35 років сучасної української держави, але водночас це століття боротьби за право України бути вільною.
І сьогодні наше завдання — зберегти те, за що боролися покоління українців, захистити державу та передати її наступним поколінням сильною, вільною і незалежною.
«Прагнення України до незалежності завжди було прагненням до Європи, до цивілізованого світу» - В'ячеслав Чорновіл
Незалежність — це наша історія.
Незалежність — це наша відповідальність.
Незалежність — це наше майбутнє.
З Днем Незалежності України!
Слава Україні!
